Марно сподіватися на смерть жлобства за три роки, – Олекса Манн

3


Марно сподіватися на смерть жлобства за три роки, – Олекса Манн

У червні цього року художник Олекса Манн спільно з американським художником Зіо Зіглером презентував виставку «Деформація».

У обраних для виставки роботах Манн вкотре задекларував намір довести анестетику до “естетичної безвиході”, презентувавши нові та уже “класичні” соціально-критичні роботи.

Сьогодні художник продовжує працювати у обраному стилі та гостро реагує на соціальні явища у своєму блозі. У інтерв’ю для ІНФОРМАТОРа митець розповів про результати проекту “Жлоб-Арт”, своє бачення українського мистецтва, ставлення до мовного питання і потребу кардинальних змін в архітектурі столиці.

Ще за часів Януковича Ви були одним із провідних критиків побутового жлобства і “Пшонка-стайл” серед політиків. Ці феномени сьогодні зникли чи мутували?

Якщо ви про Жлоб-Арт, то це не було критикою побутового жлобства, тим більше серед політиків. Це було критичне мистецьке дослідження такого інтернаціонального соціально-культурного феномену як “жлобство”, візуальними і літературними засобами. Були проведені масштабні виставки. Проект закритий вже три роки, все закаталогізовано, про це видані книги “Жлобологія” в різних форматах, за участі різних авторів, які по-різному  висловились на цю тему. Написані статті, зняті програми і таке інше.

Це було дослідженням навколишнього соціуму в цілому і його базових налаштувань. І, враховуючи, що те що ми зробили, досі турбує критично мислячих людей з різними позиціями і вони постійно, часто самі того не помічаючи, використовують наш доробок того часу, вважаю, що все вдалося більш, ніж ми очікували.

І якщо це все не мутувало за тисячі років, то марно сподіватись, що воно в щось інше мутує за три.

У яких сферах несмаку в Україні залишилося найбільше?

Взагалі, починати треба з того, що домовлятись за термінологію. Такі слова, як сфери і несмак, передбачають, що вони щось стале означають. Я не займаюсь конкретно критикою чиїхось смаків чи несмаків, саме по цій причині. Я цікавлюсь причинами певного явища. Принаймні, мені так здається.

Чи уявляєте ви момент, коли у митців не буде приводів критикувати маси та політичні “еліти” або момент, коли така стратифікація зникне? 

Не думаю, що художнику цікаво займатись критикою якихось там політичних еліт. З таким же успіхом можна критикувати мавп або бліх. Тим більше критикувати маси, так як цієї категорії не існує. Мені невідомо, що таке маса в цьому контексті. Мені це, принаймні, точно це не цікаво.

Є певні знакові феномени, які впливають на розвиток філософії і соціуму, які мають свої причини. З’ясувавши причину, її можна аналізувати, досліджувати і документувати.  Моє підгрунтя – це антропологія, яка іноді заводить в абсолютний, часто мортальний, або гротескний, сюрреалізм.

А часових рамок для цього не існує, по одній простій причині: часу нема. І як у того, чого немає, можуть існувати рамки, не зрозуміло.

Що ви порадите пересічному українцю, який хоче зайнятися самоосвітою, почитати/подивитися?

Я не в курсі, що таке пересічний українець. І чому він, тобто те, про що я не в курсі, захоче зробити саме те, що перераховано вище. Не знаю жодної людини, яка б вважала себе пересічною. Є абсолютно різні люди. Особистості з часто  діаметрально протилежними поглядами. І радити щось абсолютно різним формам життя немає ніякого сенсу.

Яким діячем чи явищем сучасної української культури ви по-справжньому пишаєтеся?

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки