Занзібар: в теплих обіймах океану

0


Несподіване десятиденне журналістське відрядження в Африку на оспіваний поетами танзанійський острів Занзібар, як завше, додало до мого бекграунду чимало свіжих та яскравих вражень і покликало до більш глибокого вивчення історії і культури чорного континенту. Кількадесят нових знайомців, багатогодинні розмови за філіжанкою запашної кави (тут вирощують знамениту робусту), щоденні поїздки островом, селами й містами, витворили стале уявлення про гостинних занзибарців — відкритих, щиросердечних та безмежно добрих, як гуцули на своїх високих полонинах.

 

 Традиції африканських верховинців

Мене не на мить не покидало відчуття планетарної єдності чорної і білої рас, не раз ловив себе на гадці, що вони, танзанійці, чимось дуже схожі до українців, а найперш до верховинців. Чим саме? Відповідь знайшов у невеликому селі Нунгві на півночі Занзібару — тут з двома тамтешніми добровільними провідниками (Соломоном і Рафаелем) обстежували давнє поселення й вели мову про культурні надбання острів’ян. На моє прохання пояснити певні незрозумілі мені ментальні моменти молоді африканці гордо відповіли: «Така наша традиція. Це наша культура!».

Упродовж усього часу перебування на африканському континенті чув я оце просте, однак з глибинним підтекстом тлумачення: «Це наша традиція». Мовилося як аксіома, що не потребує доказів. Ані крихти сумнівів — тільки гордість за власну самобутню культуру, фольклор, обрядовість, пісні і танці (здебільшого ритуальні).

За десятки тисяч кілометрів у загубленому посеред джунглів поселенні я отримав підтвердження власним, сформованим десятиліттями імперативам: нація сильна лише тоді, коли в фундамент свого національного дому кладе найміцніший й непідвладний руйнації часом матеріал — вірність і відданість традиціям, неперервну тяглість історичної пам’яті, знакові духовні маркери.

 

 Сторінки історії

Це моя друга поїздка в Африку, уперше був тут на острові Кабо Верде. І от — Занзібар… Найгарніший архіпелаг Індійського океану, відпочинок для любителів релаксу та екзотики. Бананові і кокосові пальми, мангрові дерева, білосніжні пляжі, найчистіші прибережні хвилі, коралові рифи, неповторні краєвиди…

Тут фізично відчуваєш тривке плетиво століть, а колонізатори — ассирійці, єгиптяни, фінікійці, індуси, китайці, перси, португальці, араби, голландці і британці — усі вони залишили по собі надзвичайно багату культурну спадщину і строкату історію.

Перші звістки про архіпелаг датуються X століттям, коли тут з'явилися перси з Ширазу, які й принесли на Занзібар іслам. На даний час мусульмани складають до 90% населення, решта — послідовники африканських язичницьких культів і християни. У середновіччі на Занзибарі розгорнулася торгівля невільниками, яких ловили в африканських джунглях. З часом работоргівля зосередилася у руках торговців з Оману, які склали ядро місцевої аристократії. У XVI столітті Занзибар входив до складу колоніальних володінь Португалії, у XVIІІ — Британії. 

На початку 1964 року британський уряд передав Занзібар арабському султанові, і вже через тиждень Занзібар було проголошено незалежною державою. У 1964 році влади Занзібару і Танганьїки підписали угоду про створення єдиної держави — Танзанії (назву складено з перших трьох літер слів «Танганьїка» і «Занзібар»). Населення країни — 47 мільйонів. Архіпелаг Занзібар є напівавтономією у складі Танзанії, має власний прапор, парламент, а також свого президента. З листопада 2010 року — це Алі Мохамед Шейн (до речі, вчився в Одесі). 

Найбільші острови — Пемба і Унгуджа (останній у побуті називають Занзібаром). Клімат субекваторіальний, теплий і дуже вологий.

 

 Занзібар вчаровує

 Неймовірна природа, казкові пляжі, гарна погода, доброзичливі й гостинні місцеві жителі, цікаві екскурсії, затишні готелі — оце й є загублений в Індійському океані архіпелаг! А ще — навдивовижу добрі люди, які при зустрічі замість вітань кажуть «Hakuna matata!» (Акуна матата!), себто — «Без проблем, не переймайся!».

«Hakuna matata!» — гасло на щодень. Тут треба забувати про усі проблеми і насолоджуватись чарівною природою і ласкавим океаном.

«Karibu!» — вітаємо на Занзібарі! «Asante sana!» — щиро дякуємо, що приїхали до нас. Їх милозвучна, повна твердих голосних звуків мова суахілі чимось подібна до нашої солов’їної…

Натисніть на стрілку що б перейти до наступної сторінки